Смеяться не перед  телевизором

Несмотря на моральный и экономический кризис в нашей стране, а в частности и в Днепропетровске, горожане, оказывается, продолжают посещать театры. Театр им. Шевченко, например, в сентябре-октябре 2012 года посетило приличное количество людей. Среди них есть и молодёжь, которая, как ни странно, с большим интересом наблюдает за происходящим на сцене( не смотря на то, что их прислали со школы за дополнительные балы), а в конце все вместе стоя аплодируют. Особенно нравятся зрителям в последнее время именно комедии. Посмеяться от души вместе со всем залом и не перед телевизором доставляет необычно чувство восторга.

                                              

Работает даже театральный буфет, где за 6 грн можно купить бутерброд с красной икрой=).

Пока мы не забыли о прекрасных местах нашего города, в которые хочется одевать платья и костюмы, молча отдыхать душой и наслаждаться прекрасным, кризис не будет идти дальше, а возможно и совсем исчезнет, поборотый стремлению к лучшему, прекрасному. Ведь в наше время оторваться от компьютера и сходить в театр – уже подвиг.

Наталья Крицкова, 2012

Місто минулого століття

Впала ще одна цеглина. Добре, що не на голову. Всі ці будівлі Дніпропетровська були збудовані у ХХ столітті, а то й раніше. Тепер вони або вже дуже старі і давно потребують реставрації, або навіки покинуті і є лише тихим осередком для деяких самотніх чи просто відпочиваючих у цьому шумному індустріальному місті.

Поринаєш у минуле, дивлячись на все це. Вловлюєш запах людей, що тут колись були, чуєш голоси, розмови, оплески… Тут навіть є якась містика. Уявіть, що хтось із тих людей і досі там блукає, тому й стоїть до цих пір будівля, непорушна, тиха, і лише деякі сміливці мандрують поруч. Хтось із минулої епохи береже її, не хоче віддавати прийдешнім поколінням… Добре, що є ще такі місця, де можна спокійно поблукати, віддавшись думкам і спогадам…

А з іншого боку – може, час зайнятися реставрацією? Ні, не переробкою на сучасний лад. «Модних» будівель у нас і так вистачає. Саме професійною реставрацією. Адже з часом з цих кремезних будівель усе частіше щось обвалюється, і ходити поруч стає дедалі небезпечніше. А ще, багато з них вже на підході до повного руйнування. Тож, чи не краще відновити їхній вигляд та функціональність( у покинутий літній театр на вул.. Леніна, наприклад, можна було б перенести репертуар театру ім.. Шевченко на літній період). Таким чином, у місті з’явилися б зразки архітектури минулих століть і Дніпропетровськ став би ще привабливішим. Адже, наприклад, у Львові також багато старої архітектури, але її не покинуто напризволяще до самовільного руйнування, а реставровано задля того, аби краса залишалася на довше.

Наталія Крицкова, 2012